Новини  
Реєстри  
Терміни  
Закачка  
Гостьова  
 
   
 
Кирилівський монастир (с. XII - XVIII ст.)
Київ м., Подільський р-н, Куренівка іст. місц., Кирилівська вул., 103
Статус: Пам'ятка архітектури національного значення, Музей
Стиль: Українське бароко, Давньо-руський
Тип: Культові

Кирилівська церква, що входила до складу Кирилівського монастиря, - унікальна пам'ятка архітектури ХІI-ХVIII ст. і монументального живопису ХII-ХІХ ст.

Кирилівський монастир був заснований у 1140 чернігівським князем Всеволодом Ольговичем, який деякий час посідав київський престол. Завершила будівництво монастиря і собору при ньому його вдова княгиня Марія Мстиславівна, ймовірно, у 1150.
Ансамбль монастиря тих часів включав також трапезну, братські келії та келії ігумена, а також дерев'яні фортечні стіни.

1171 - перша літописна згадка про монастир.

Кирилівський монастир слугував некрополем князів роду Ольговичів. У 1194 тут був похований також князь Святослав з династії Ольговичів (герой "Слова о полку Ігоревім").

У ХІІ-ХІІІ ст. до церкви з різних боків були добудовані невеликі притвори, пізніше розібрані.

У 1240 під час татаро-монгольської навали монастир був пограбований, а його дерев'яні укріплення зруйновані.

Нові відомості про монастир з'являються аж у 1530, коли він був переданий у приватну власність. Протягом XVI ст. він існував тільки номінально, перебуваючи у власності різних приватних осіб.

У 1595, коли уніати активно захоплювали київські монастирі і церкви, монахам за допомогою козаків і києвського воєводи К. К. Острозького вдалося відстояти Кирилівський монастир.

У 1605-1612 коштом К. Острозького монастир був поремонтований. Під час ремонту були відновлені склепіння церкви (нижче первісних), первісні позакомарні перекриття були замінені чотирисхилими дахами.

Приблизно в цей час монастир змінив свою посвяту і став Свято-Троїцьким Києво-Кирилівським.

У 1651 після поразки війська Б. Хмельницького під Берестечком та захопленням Києва литовсько-польськими військами, Кирилівський монастир був знову розорений і спустошений.

У 1662 обитель було спалено татарами, яких привів під Київ Ю. Хмельницький.

Протягом 1681-1697 архімандритом монастиря був Інокентій Монастирський. За цей час монастир із нечисленної обителі перетворився на один з найбагатших і значніших в Україні.
У 1687-1697 на відбудову монастиря значні кошти виділив гетьман І. Мазепа.
В ці часи велися значні ремонтні роботи. Дах церкви був перекритий, зведені чотири бічних куполи, напівколони на фасадах замінюються на пілястри, фасади звершуються профільованим карнизом.

 
Кирилівський монастир на плані Києва, складеного полковником Ушаковим у 1695.
В комплексі монастиря тих часів тільки Кирилівська церква була мурованою; трапезна церква, братські келії, келії намісника і архімандрита, огорожа - були дерев'яними. Також існував господарський двір із стайнями і сінниками, сад.

 
Схематичне зображення Кирилівської церкви на гравюрі І. Мігури (1705-1706).

У 1734 в Троїцькому Кирилівському монастирі трапилася велика пожежа, під час якої згоріли дерев'яні братські келії, трапезна, була пошкоджена церква.

У 1748-1760 здійснювалися відбудовчі роботи під керівництвом І. Григоровича-Барського. Тоді була відремонтована Кирилівська церква, над її західним фасадом надбудовано бароковий фронтон, стіни прикрашені ліпниною; територію монастиря було обнесено мурованими стінами з чотирма наріжними баштами, зведено муровані братські келії замість дерев'яних, корпус архімандрита і трапезну. В систему мурів увійшла і надбрамна триярусна Благовіщенська церква-дзвіниця (перший ярус - брама, другий - церква, третій - власне дзвіниця). Тепер вже весь архітектурний ансамбль набув рис українського бароко. В Кирилівській церкві встановили новий бароковий чотириярусний різьблений із липи позолочений іконостас, а стіни були розписані художниками Києво-Печерської іконописної майстерні під керівництвом А. Галика.

У 1786 Катерина ІІ масово секуляризує українські монастирі і їх власність. Така ж доля спіткала Кирилівський монастир (двома роками раніше цариця його відвідала). Монастир було скасовано, а в його спорудах була розміщена богадільня для душевнохворих.
Келії, будинок ігумена і трапезну було пристосовано для утримання хворих. В інтер'єрі церкви весь живопис було наказано забілити вапном.

На п. ХІХ ст. було споруджено декілька корпусів для хворих та господарських споруд переважно у формах пізнього класицизму (арх. О. Меленський, П. Спарро, Л. Станзані, Й. Шарлемань-Боде).

 
Кирилівський монастир на мал. Ф. Солнцева, 1843.

 
Кирилівська церква на мал. М. Сажина 1840-их.

Після пожежі 1849 у надбрамній дзвіниці розмістили аптеку. Змінено форму завершень дзвіниці, на центральному споруджено шпиль.

У 1860 священик П. Орловський під шаром вапна відкрив фрагмент фрески.
Було вирішено розчистити всі фрески. Ці роботи з перемінним успіхом проводилися до 1884 (первісно під керівництвом О. Беретті, а після його усунення від цих робіт, під керівництвом В. Прахова). На жаль, для відкриття фресок ХІІ ст. зняли і темперний живопис с. XVIII ст. в стилі українського бароко. Тоді ж розібрали і іконостас, який був переданий у церкву в Бортничах і загинув разом з нею у 1930-их.
У місцях, де старовинний живопис не зберігся, композиції були написані заново учнями київської рисувальної школи М. Мурашка: І. Селезньов, М. Клеманов, І. Їжакевич, Х. Платонов, М. Пимоненко тощо. Але справжніми шедеврами є роботи, виконані відомим російським художником М. Врубелем.

     
Благовіщенська надбрамна церква дзвінниця Кирилівського монастиря. Фото орієнтовно п. ХХ ст.

У 1929 Кирилівську церкву оголосили історико-культурним заповідником.

 
Брама Кирилівського монастиря (малюнок 1931), нині не існує.

Незважаючи на це, з метою "соціалістичної реконструкції міста" в 1937 були розібрані церква-дзвіниця, келії, мурована огорожа і три з чотирьох наріжних башт.

Після ІІ світової війни Кирилівська церква почала просідати, а в її стінах з'явилися тріщини (далися взнаки печерні ходи під церквою). Тоді вжили термінових інженерно-реставраційних заходів (архітектор М. Холостенко, художник-реставратор Л. Калениченко).
Від території психіатричної лікарні церкву відгородили залізобетонним парканом.

З 1965 Кирилівська церква входить до складу архітектурно-історичного заповідника "Софія Київська".

 
Кирилівська церква, м. Київ. Фото 1970-их.

Зараз Кирилівська церква використовується як музей, а по деяких днях тут правиться служба.
Від колишнього архітектурного ансамбля збереглися тільки власне Кирилівська церква (XII-XVIII ст.), одна з наріжних башт з фрагментом фортечних мурів (1760) та споруда пральні з сушильнею (1820-ті), яку збудували для богадільні, а в наш час помилково вважали трапезною.

Архітектура
Кирилівська церква складена з цегли-плінфи на вапняково-цемянковому розчині. Це тринавовий триапсидний шестистовпний хрещатокупольний храм первісно з одним куполом і системою коробових склепінь. Фасади були розчленовані пілястрами і напівколонами і завершені профільованим карнизом з аркатурним орнаментом. Після перебудов зовні церква прийняла форми українського бароко. Кирилівська церква майже повністю зберегла інтер'єр ХІІ ст. В нартексі збереглися давні аркасолії, в яких ще у с. XVII ст. стояли саркофаги князів Ольговичів. Інтер'єр церкви розписаний фресковим живописом с. ХІІ ст. і масляним живописом к. ХІХ ст. Живопис XVII ст. представлений портретом ігумена І. Монастирського на пілоні південної стіни.
Башта цегляна, тинькована, кругла в плані. Перекрита каркасним куполом зі шпілем. Стіни завершені високим профільованим карнизом. Із західного боку до башти примикає невелика ділянка монастирських мурів, завершених ідентичним карнизом.

                       
Кирилівська церква, м. Київ. Фото 2006.

     
Наріжна башта та фрагмент монастирських мурів Кирилівської церкви, м. Київ. Фото 2006.

   
Пральня з сушильнею. Фото 2005, 2006.
Ця будівля, яку раніше помилково вважали перебудованою трапезною монастиря, зараз використовується для богослужінь.

Нижче - фотографії інтер'єру Кирилівської церкви з офіційного сайту заповідника.

   
Інтер'єр Кирилівської церкви.

   
Фрески ХІІ ст.: "Ангел, що звиває небо" та "Святий мученик".

 
Портрет Інокентія Монастирського, XVII ст.

 
М. Врубель, "Богоматір", 1884.

Версія для друку